Діти з України в польских школах: про адаптацію, ставлення, труднощі й не тільки

Так говорить українка Наталія Ковалишина, яка працює координатором учнів з досвідом міграції в шкільно-дошкільному об'єднанні №1 в Гданську. Така посада - одна на все Поморське воєводство. При цьому тільки в самому Гданську школи відвідують близько 1,5 тисячі дітей мігрантів. Дві третини - це діти родин з України. 

Спеціально для YAVP.PL пані Наталія розповіла про особливості адаптації українських дітей у польській школі, труднощі, які виникають і не тільки це. 

- Приїжджають діти з України до Польщі. Які основні труднощі їхньої адаптації в польських школах? 

- Найбільші трудності і проблеми, незалежно від того, з якої країни діти приїжджають - це мовний бар’єр. Навіть для тих, хто вдома мав додаткові заняття, ходили до репетитора, трохи знали польську. Все одно мовної практики їм не вистачає. Вони страшно бояться. Діти відчувають, що мова тут звучить зовсім по-іншому. 

Друга проблема – чи хотіли діти сюди їхати? Якщо це було рішення батьків, які ухвалили його без розмови з дітьми та їхньої згоди, то потім виникають труднощі в адаптації. Є діти, які залюбки приїжджають до Польщі й хочуть тут залишитися, а є й такі, які не хотіли переїжджати, не були готові до зміни місця проживання, не хотіли залишати бабусь і дідусів, свій будинок, квартиру, друзів. І тоді в них починається бунт. У кожного він проявляється по-різному. Діти можуть перестати навчатися або почати нестаранно ставитися до своїх обов’язків. Потім через небажання бути тут виникають й інші проблеми, і не тільки в навчанні.

Третя проблема - це вік, в якому приїжджають діти. Якщо це дошкільнята чи вік початкових класів, тоді діти швидше адаптуються. У дітей старшого віку багато залежить від їхнього характеру. Якщо дитина сама по собі замкнута, не зовсім добре йде на контакт з ровесниками, то адаптація проблемна. Та й навіть якщо дитина досить відкрита, але не може говорити польською, відповідно, не може знайти собі друзів, тоді теж виникають труднощі. 

Часом дитина вдома може говорити, що їй не страшно, що ніякого стресу немає, але це неправда. Кожна дитина, як і доросла людина, зі зміною місця проживання все одно переживає страх і стрес, навіть якщо налаштована на щось нове й краще. Не завжди дитяча психіка і дитячий організм підготовлені до цього. Діти часом не знають, як себе вести, не вміють розказати, що з ними відбувається, як і з ким поділитися своїми  переживаннями. 

Не завжди діти мають гарний контакт з батьками, деякі бояться навіть їм щось говорити. Іноді батьки дуже зайняті, щоб заробити гроші й облаштувати побут, мають по декілька робіт, працюють по 10-14 годин, без вихідних, або з одним вихідним, а діти лишаються самі собі. Це трапляється не тому що батьки безвідповідальні, а тому, що така ситуація в родині. Діти бачать, що батькам важко, наскільки ті загружені, тому навіть коли у них виникають труднощі, стараються їм про це не говорити.

- У якому віці й за яких обставин адаптуватися найважче?

- Чим молодша дитина, тим їй легше адаптуватися, легше увійти в колектив, але це теж треба дивитися індивідуально, бо кожна дитина індивідуальна, кожна має свій характер, у кожної свої здібності до наведення контактів. Але для молодших дітей адаптаційний період проходить легше і швидше. Щоправда, багато залежить і від того, до якого колектив попадає дитина, від вчителя. Як він приготує клас, яке буде його ставлення до цієї дитини і взагалі ставлення школи.

Найгостріші проблеми з адаптацією виникають у підлітковому віці. Він вважається складним навіть на батьківщині: у дітей починаються різні гормональні збої, сім’я відходить на другий план, а більшу роль починають відігравати друзі, однолітки. Втрата контакту з друзями може серйозно вплинути на психіку дитини. 

У Польщі не завжди вдається знайти близьких по духу людей. Тому багато проблем з адаптацією є у дітей 7-8 класу. Якщо дитина зовсім не знає мови, а тут починають вчити багато предметів, з'являється велике навантаження, плюс екзамени – виникає подвійний стрес. 

Багато залежить від того, як діти навчалися у себе на батьківщині. Якщо дитина старанна, розумово розвинена, привчена до праці, то їй буде легше адаптуватися. Однак не в кожної дитини є настільки велика мотивація, сумління, щоб примусити себе вчитися, не зважаючи на те, важко чи ні. Багатьом дуже важко сидіти по 6 годин у школі, особливо напочатку, коли вони тільки приїхали, й постійно чути чужу мову.

Уникнути проблем з адаптацією повністю не вдасться. Всього не можна передбачити. Але треба намагатися мінімізувати негативні наслідки. В першу чергу, велика відповідальність лежить на батьках. Вони можуть приготувати дитину до змін. Йдеться не лише про навчання в новому класі, середовищі, а взагалі про життя в іншій країні. У Польщі й ментальність інша, й освітня система, навіть оцінювання інше й поведінка дітей не така. 

Чим більше дітей з України в польському класі, тим гірше. Якщо 1-2 дитини з однієї країни, вони можуть домовитися між собою, і це добре. А коли таких дітей багато, то вже не дуже. На перший погляд здається, що це краще, коли поруч є хтось, хто тебе може зрозуміти, з ким ти можеш спокійно поговорити протягом дня, висловити свої почуття. Але, коли таких, як ти, переважна більшість у класі, тоді діти не інтегруються в клас. Вони створюють свої “гетто”, своє коло, і як наслідок – гірше вивчають мову і гірше адаптуються.

Однак в основному українськими дітьми в польських школах задоволені, навіть попри проблеми і труднощі, з якими вони стикаються.

- Чи охоче приймають дітей з України в польські школи?

- У більшості випадків польські школи відкриті до наших дітей. Звісно, не все гладко, є багато проблем. За 6 років проживання в Польщі я стикалася з різним людьми. Наприклад, коли я записувала свою дитину до школи, то мені сказали так: “Прийдете, коли вивчите мову, я вас не розумію”. 

А поруч була інша школа, і там мене зустріла чергова, яка провела до секретаря й сказала, що я прийшла записати дитину, але не знаю мови. І секретар сама заповнила анкету замість мене, я лише підписала. Я навіть запам’ятала її слова: “Тільки не ставте хрестик”.

Одна і та сама країна, одні й ті ж правила, закони, в одній школі зі мною трапився неприємний випадок, а в іншій навпаки - мені допомогли.

Були й інші ситуації. Наприклад, в одній зі шкіл директор просила вчителя приділяти більше уваги дітям з України, бо їм спершу складно, вони потребують допомоги. Вчитель же відкрито відповів, що це не його проблеми, а проблеми батьків. Мовляв, якщо вони вирішили переїхати, значить, і повинні допомогти дітям вивчити мову. 

На щастя, не всі вчителі такі. Більшість намагаються допомогти дітям мігрантів з України. Часом надають їм можливість у перші дні перебування в школі користуватися перекладачем у телефоні, щоб вони розуміли, про що йдеться. Під час контрольної або самостійної роботи готують для них  індивідуальні питання, на які вони зможуть дати відповідь. Але є й вчителі, яким байдуже до всіх цих проблем, які вважають, що є план, програма і незалежно від того, знаєш ти мову чи ні, мусиш це виконати. 

- Чи якось попередньо готують учнів класу до появи нового учня-іноземця?

- У різних школах до приходу нового учня з України ставляться по-різному. У своїй школі я прошу батьків привести дитину за декілька днів до початку занять і проводжу для неї екскурсію приміщенням, показую, де і що знаходиться, даю перший словничок: що таке “шатня”, “коритаж” і т.д. Пояснюю різницю в поверхах, кажу, що в Польщі звичайний для українців перший поверх називається партером. Часом навіть загалом прості речі можуть стати випробуванням. Діти й так переживають стрес, ідучи в новий клас і без знання мови. А тут ще й  проблеми з орієнтуванням. 

Крім того, я готую клас до приходу нової дитини з України, розмовляю з класним керівником, а потім приходжу разом з дитиною і знайомлю її з учнями. Якщо дитина зовсім не знає польської, то запитую, чи хоче вона або він, щоб я сиділа поруч на уроках і допомагала під час навчання. Є діти, які відмовляються. Наприклад, один хлопчик з 8-го класу відмовився. Можливо, йому було б соромно, що з ним, хтось сидітиме, наче з маленьким, або боявся показати, що він чогось не знає. Є ж і такі діти, які самі просять допомоги.

Був такий випадок: прибула дівчинка до 4-го класу, і перші два місяці постійно приходила до мене по допомогу. Я тільки переступала поріг школи, як мені говорили, що вона вже мене шукала. І це при тому, що дівчинка дуже здібна, вона була відмінницею вдома, і її гарно підготували до навчання в польської школи. Але вона іноді плакала, тоді я притуляла її до себе, хоча польська школа цього й не рекомендує, бо тут вважають, що треба тримати дистанцію. Але більшість дітей потребують уваги і тактильного контакту. 

- Є якась універсальна порада, як вибрати школу? 

- Є “сарафанне радіо”, зараз дуже популярні Facebook-спільноти, де батьки обмінюються різним досвідом, запитують, яку школу краще обрати, яка безпечніша, де менше булінгу чи дискримінації. З тих пір, коли я почала працювати координатором, до мене стали часто телефонувати батьки і запитувати, яка школа краща. Однозначну відповідь дати складно, бо може бути хороша школа, а клас або вчитель - специфічний. Або ж навпаки. Тому треба враховувати багато факторів.

Підписуйтеся на нашу сторінку у Фейсбуці - https://www.facebook.com/yavpl/
Приєднуйтеся до нас у Telegram - https://t.me/yavpolshi