Цей сайт використовує файли cookie для надання послуг і відповідно до Політика Файлів Сookie
Ви можете вказати умови зберігання або доступу до файлів cookie у своєму веб-браузері.
Уміють слухати та два роки готуються до весілля: чим ще польськи хлопці відрізняються від українських (відео)  Відео та блоги
Редакція 22 червня 2019

Уміють слухати та два роки готуються до весілля: чим ще польськи хлопці відрізняються від українських (відео)

Коментувати
Фото ілюстративне fotolia.com
Іванка - дівчина з України, яка не тільки знайшла в Польщі роботу, гідну людини з вищою освітою, але й влаштувала своє особисте життя. Про знайомство через інтернет, першу зустріч з обранцем в реальному житті та культурні відмінності Іванка розповідає в черговій серії циклу "Про Польщу простими словами».
Першу частину розмови, де Іванка розповідає про роботу в Польщі, читайте та оглядайте за цим посиланням.
“Потрібно йти та спробувати!” - як дівчина з України шукала в Польщі роботу в корпорації (відео)

Чи можеш поділитися своєю історією кохання, тому що багато дівчат планують переїздити не лише, щоб працевлаштуватися, але і для того, щоб створити сім'ю.

Навіть не знаю, як розповісти.

У тебе були стосунки в Україні?

Так, були!

А якщо порівняти українських та польський хлопців, вони відрізняються?

Хм, у моєму випадку дуже. Взагалі відрізняються. Звісно, я не знаю всіх українських хлопців. Маю брата і його вже вчу на своїх помилках, як йому краще ставитися до дівчини, але в моєму випадку це дуже велика різниця. У Польщі хлопці більше вміють слухати і більше прислухатися до своєї половинки. В Україні інакше, ніби такий, трішки патріархат, діє. Принаймні, я з таким зіштовхнулася.

А історія така, що ми познайомилися на одному з міжнародних сайтів (знайомств - ред.). Пам'ятаю, що ми говорили-говорили...потім я зробила документи до Швеції. І я, не хотіла летіти літаком. Дуже боялася літати літаком, вирішила купит білети на автобус до Гданська, а звідти паромом поплисти до Швеції. І пам'ятаю, я приїхала на автовокзал в Гданськ і там нікого не було (сміється-ред.). Навіть не мала картки (телефонної ред.), щоб подзвонити, не мала інтернету… І так стою, чи він прийде, чи він не прийде? (сміється-ред.). Ну і прийшов, бо ми дуже довгий час спілкувалися через телефон, і ми знали багато інформації про себе, але це не була така зустріч, що вау….

Але ж це була перша зустріч? З квітами прийшов?

Ні (сміється-ред.)! І просто був такий шок, що говорити, що робити, і якою мовою спілкуватися. Я почала англійською, а Адам почав польською.

Я приїхала о 10 ранку до Гданська, і ми мали один день, щоб подивитися місто та цікаві місця. Бо на наступний день я вже їхала до Швеції. І я пам'ятаю, що на кордоні дуже довго чекала в автобусі цілу ніч і була дуже втомлена. У Сопоті на “моло” (пол. molo - пірс, причал - ред.) я заснула на лавочці від тієї втоми (сміється-ред.).

Як Адам на це відреагував?

Він сміявся! І по сьогоднішній день він мені пригадує, що потрібно було взяти квитки на літак, бо політ триває 50 хвилин, а автобусом 24 години.  Але, вже другий раз коли я їхала зі Швеції до Гданська, то вже взяла квитки на літак.

І що Адам, не спізнився?

Другий раз ні, чекав на мене вже в аеропорту.

Перебуваючи ще в Швеції я підшукувала собі роботу через інтернет. Я мала різні розмови через Skype, і мені вже підтвердили, що я приїжджаю на роботу, все добре. Через інтернет також знайшла і житло, навіть його не бачачи, купила потрібні речі, такі як ковдра, подушка... Потім прийшла в нову квартиру, побачила своїх співмешканок, бо я знімаю не ціле житло, а одну кімнату, і подумала ну добре, нехай буде.

Коли я пішла на другий етап співбесіди, то вони мені відповіли, не хочуть зі мною співпрацювати, бо не думали, що мені потрібно виготовляти документи.

Ти не опустила руки?

Мені було дуже важко, я не знала що мені робити. Тому що, я була в Польщі на шведській карті побиту, і у мене було 30 днів, щоб знайти нову роботу і подати документи на польську карту побиту або на візу.

Особливо складно, коли є певний термін, в який потрібно вкластися...

Так, це все читала, ще в Швеції. Коли їхала в Швецію, я нічого не читала, а як приїхала подумала: люди думають, що їдеш за кордон і на тебе чекають. Ніхто на тебе тут не чекає (сміється-ред)! Потрібно все самому робити. Звісно добре, коли є знайомства, але потрібно на самого себе надіятися. Я читала багато інформації - де робити номери PESEL, де прописуватися, як це зробити, які бланки заповнювати.

І ось, коли я приїхала і мені сказали, що не будуть зі мною співпрацювати, бо вони не хотіли робити документи, бо не мали досвіду з цим. Вони мали досвід з українцями, але тими, що мали карти поляка, а це не потребує додаткового дозволу, або з українками, які вже одружені тут.

Я мала цих 30 днів, і не знала що мені робити, як мені  шукати роботу. Я склала резюме англійською, Адам допоміг перекласти на польську, і розсилала по різним фірмах. Я ходила на 3-4 рекрутаційні розмови в день. У різних частинах Гданська, Сопоту, Гдині. На той момент я не знала Труйміста, я просто шукала, аби десь найти. І коли мені казали, ну не має документів, трішки з цим тяжко, я почала друкувати резюме та розносити по різних магазинах, аби хоч щось, щоб тут затриматися, за щось зачепитися.  В один момент мені написали одразу дві фірми і запросили на розмову. І в одній фірмі я пройшла успішно співбесіду, і в другій. Переді мною стояв вибір, я була спантеличена. Я і до офісу? А що я там буду робити? Трішки був і стрес і шок, але потім зрозуміла, що це великий шанс, і я погодилася на цю роботу. Звісно, ця робота була дуже далеко, але я була задоволена. Мені допомогли там і документи зробити. Звісно, як я отримала цю роботу,то підписала умову, і мені зробили освядчення. Я мусила їхати додому в Україну, зробити візу. Я одразу на карту не подавалася. Але коли я приїхала до Польщі, одразу стала в електронну чергу на карту побиту. Бо я читала, що тут страшні черги, на три місяці вперед потрібно реєструватися. То коли я зробила візу, через місяць вже подавала документи на карту побиту.

Як довго ти чекала на карту?

Пів року.

Чи тобі потрібно було доносити документи?

Так, один раз. Доносили “умову о праце”. Перша моя умова закінчила, і з уженду був запит, що я буду робити далі, які я маю підстави щоб залишитися в Польщі. Я підписала нову умову, і після того, напевно, за три тижні, мені прийшла децизія. Це був 2018 рік.  Склала документи у лютому, а в червні я вже отримала карту. Але я писала до уженду, писала листи, писала скарги, чому моя карта так довго розглядається. Тому що я маю шведську карту побиту, і я мотивувалася законами адміністративними з Польщі, і мотивувалася тим, що я маю шведську карту побиту. А там також є потік емігрантів, і шведи це можуть зробити, а поляки ні. І вони мені видали цю карту (сміється-ред.). Можливо просто щастя, але у мене вийшло.

То ти рекомендуєш українцям писати скарги чи спокійно сидіти й чекати?

Писати, я навіть зараз змінюю карту. Звісно, це робить інша фірма, бо корпорації затруднюють фірми, щоб допомогти, і працівника не відволікати від роботи, то виходить набагато повільніше, на них не можна надіятися, вони не контролюють всіх документів, так як особисто. І вони склали мені документи 1 вересня, і ще не має жодної відповіді.

Адам тобі допомагав, чи лише переклав резюме?

Так, Адам мені допомагав. Допомагав і з документами, і з походами до уженду. Згадую, коли перший раз ми пішли до уженду подавати на карту, то він був здивований кількістю людей і не лише з України, а з Росії, Білорусі. А також з Індії, Китаю і, головне, проблема уженду,  що там не всі говорять англійською. Дуже багато документів в Польщі написані дуже малесеньким шрифтом, і ці всі документи потрібно прочитати, щоб зрозуміти.

Що на даний момент, які плани на майбутнє?

Робота, робота і ще раз робота. Отримати карту резидента Унії Європейської, щоб все-таки працювати і нарешті без цих дозволів. Тому що вони дуже прив'язують до роботи. Щоб мати можливість якось змінювати роботу, місто змінювати.

Можливо сім'я. Колись плануємо (посміхається- ред.). Подивимось, як життя складеться.

Чи відомо тобі, що поляки пізніше одружуються, ніж українці, як ти до цього ставишся?

Так, позитивно. Навіть сама б так хотіла. Тому що я розумію, що потрібно зрозуміти один-одного. Це дуже важливе рішення в нашому житті. Я зрозуміла, що краще пожити якийсь час разом, а потім  одружуватися. І дуже багато людей у нас на роботі теж так роблять. У них просто період зустрічання це 3-4 роки. Потім період освідчення. Потім два роки планування весілля. Це не так як у нас, швидко. Вони планують, вони обирають, вони резервують. Я навіть мала таке запитання: «Для чого Ви резервуєте цей костел, за 2-3 роки, ніби так передчасно, ці ресторани, музикантів?» Вони говорять, що термінів не має. Але як, така велика Польща, майже на кожній вулиці костел?!…..

Іванко, а щоб ти могла порадити дівчатам, які планують тут шукати своє щастя в коханні?

Найголовніше, не звертати увагу на стереотипи, бо дуже багато людей з Польщі, особливо старшого покоління думають, що ми тут приїжаємо та забираємо когось, на собі насильно одружуємося і будемо потім забирати якесь майно чи щось інше. Або живемо тут лише ради громадянства. На жаль, такі стереотипи є, потрібно на них не зважати, не звертати уваги, просто йти впевнено по життю вперед, і якщо кохаєте один одного, то все вдасться. Головне, це бути собою.

Дуже дякуємо тобі за розмову, хочу вірити, що кожен візьме щось для себе!

Дякую, так само. Мені було дуже приємно!

Всього найкращого, до наступних зустрічей!
Gość
Надіслати
Додати фотографії
Коментарі:
Від найновіших
Від найстарших
Від найновіших

Будь ближче до нас