Найцікавіші факти про Різдво та його атрибути

Пошир на Фейсбуці

Різдво у християнській традиції відносять до найбільших свят в історії людства, коли сам Бог, Творець неба і землі, Всемогутній, втілився, щоб спасти людей усього світу, допомогти їм побачити правильний шлях у житті. У цей день прийнято вибачати образи минулого та дякувати тим, хто був поруч увесь рік. Проте Різдво не просте свято, воно овіяне загадками та цікавими традиціями. Вирішили розповісти цікаві факти про Різдво, зі святом!

Чому існує два Різдва: в грудні та в січні?

У ніч з 6 на 7 січня свято Різдва Христового відзначають Українська, Грузинська, Російська, Єрусалимська і Сербська Православна Церкви, афонські монастирі, що живуть по старому, юліанському календарю, а також багато католиків східного обряду (зокрема, Українська Греко-Католицька Церква) та частина російських протестантів.

Хоча, насправді, християни усіх конфесій - православні, католики і протестанти відзначають одне й те саме Різдво, але за різними календарями.

Справа в тому, у 1582 що папа римський Григорій XIII році ввів григоріанський календар, за яким суспільство живе й сьогодні. Цей новий календар так і назвали «новий стиль».

У той час, як в Європі з'явився новий григоріанський календар, у Росії продовжували користуватися юліанським. Коли в 1918 році влада ввела григоріанський календар і в Радянському Союзі, церква такого рішення не схвалила. Різниця між двома стилями кожні 100 років збільшується на 1 день. Зараз, юліанський календар відстає від григоріанського на 13 днів.

У 1923 році з ініціативи Константинопольського Патріарха відбулася нарада Православних Церков, на якій було прийнято рішення про виправлення Юліанського календаря - таким чином, з'явився "Новоюліанський" календар.

Російська Православна Церква в силу обставин не змогла прийняти в ньому участі. Дізнавшись про нараду в Константинополі, Патріарх Тихон все ж таки видав ухвалу про перехід на "Новоюліанський" календар. Але це викликало протести в церковному народі, і ухвала була скасована менш, ніж через місяць. Інші ж православні церкви святкують Різдво з 24 на 25 січня за “новоюліанським календарем”, який поки що збігається з григоріанським.

Прикрашання ялинки насправді символ не Нового року, а Різдва

Вічнозелена рослина з давніх часів уособлювала вічне життя та відродження. А у християнській релігії її називали деревом Ісуса. Змішання новорічних та різдвяних традицій сталося у 30-ті роки ХХ ст. Через антирелігійну пропаганду в СРСР, де у 20-ті роки було заборонено святкувати Різдво. Однак у 1935 році Кремль вирішив влаштувати дитячій ранок на честь Нового року, де й прикрасили зелену красуню. З того часу більшість мешканців пострадянських країн навіть не підозрюють, що зірка на верхівці -це символ Віфлеємської зірки, а не кремлівської чи радянської.

Ялинкова куля – насправді стилізоване райське яблуко.

Раніше ялинки прикрашали саме цим фруктом по аналогії з райським деревом. Потім до яблук почали додавати пряники та печиво. Гілки не витримували такої ваги, тож замість яблук вигадали скляні прикраси. Перша ялинкова куля з’явилася в Саксонії у XVI ст.

Мартін Лютер не був першим, хто запровадив традицію прикрашати ялинку

У західному світі поширена легенда про Мартіна Лютера, який вперше вказав людям, що на Різдво необхідно прикрашати ялинку. За іншими версіями, він вказав, що ялинку треба прикрашати свічками. Загалом, невідомо, хто першим використовував зелену красуню як атрибут Різдва (особливо враховуючи, що на батьківщині Христа вона не росте). Одна з найбільш ранніх згадок про це відноситься до 7 століття нашої ери і пов’язана зі Святим Боніфацієм, який зрубав ялинку на очах у місцевого населення, впевненого, що це дерево є священним і знаходиться під захистом самого бога Тора. Невідомо, чим закінчилася ця історія, а до 15 століття ялинка вже широко використовувалася для прикраси осель на Різдво, і Мартін Лютер був зовсім не першопрохідцем в цій області.

Український “Щедрик” став найвідомішим символом Різдва, разом з ялинкою, подарунками та Санта-Клаусом

«Щедрик» називають однією з найдавніших мелодій, серед тих, що нині відомі й популярні. Хтось каже, наче він народився ще за часів язичництва, інші ж стверджують, що основою святкової пісні стала легенда про народження Ісуса Христа: в ніч народження Божого Сина кожен дзвіночок у світі дзвенів на його честь. Загалом, історія «Щедрика» давня, цікава й багата на різні інтерпретації.

Вперше пісню, написану композитором Миколою Леонтовичем, було виконано хором Київського університету в 1916 році. У «Щедрику» співається про ластівку, яка прилетіла до господи провістити багатий рік для родини.

Уже 1921 року різдвяну пісню було виконано в Карнегі-Холл у Нью-Йорку. Вона так сподобалась американцям, що у 1936 році Пітер Вільговський, українець за походженням, здійснив переклад Щедрика, який отримав назву Carol of the bells. Саме в цьому варіанті пісня отримала всесвітню славу.